Мені дуже неок останні тижні. Настільки, шо терапевт-імунолог, в чиї повноваження це ніби не входить, запропонував прописати мені антидепресанти. Напевно, так пронизився моїм емоційним станом. Але я дійсно не думаю, що зараз приймати їх це класна ідея. Як і наркотики або алкоголь, доречі. Хочеться простих дитячих радощів. Поїхати до друзів на дачу, погуляти з собакою лісом, поплавати на каяках. Хліб посмажити на кострі. Хочу в дитячий табір для дорослих.
Вчора побачилися з А. Відчуваю і радість, і сум. Радію, що живий, цілий. Як завжди веселий, не дивлячись на всі жахи, свідком якого він є там щодня. А сум, бо майже завжди він приїжджає не за власної волі погуляти Києвом, а тому що хтось з його побратимів-киян 200… Я не знаю як він тримається, я не можу уявити це життя, коли твоя рутина – возити тіла полеглих братів.